Моя історія сурогатного материнства

Поки людина сама не побуває в ситуації, вона не зможе повністю відчути її. Але я спробую розповісти свою історію детально, враховуючи подробиці програми і мої відчуття.

Хотіла стати сурогатною мамою (в Україні це, виявляється, цілком законно) з причини, в принципі, як і у більшості, фінансової. Такий варіант “заробітку” мені здався прийнятним, оскільки я не зроблю нічого кримінального, поганого або протизаконного. Так, це незвично для наших людей, незрозуміло, а для когось і зовсім богохульно. Але світ не стоїть на місці – розвивається людина, розвивається і все навколо неї, в тому числі і медицина. Те, що така програма є складною для розуміння для окремої людини, ще не означає, що вона неправильна.

Роблячи якийсь вчинок або просто коли бачила людину в якійсь ситуації, намагалася поставити себе на її місце, відчути її переживання. Так і з сурогатним материнством – я спробувала хоч трохи відчути емоції безплідної пари, якій доводиться звертатися за допомогою до чужої жінки, щоб та виносила і народила їх дитину. Хоч я і народила свого сина незаплановано, мені стало не по собі від думки, що я могла б і не стати мамою. Всередині порожнеча, яка тиснула, страх втрати того, що знайшла, життя моє не наповнилося б здоровим глуздом і щастям, якби у мене не було можливості мати дітей.

Привівши самій собі такі доводи, я залишилася з чистою совістю, вирішила стати сурмамою.

Гроші потрібні всім, але бувають у житті такі ситуації, коли їх вкрай не вистачає або взагалі немає. Ось і у мене сталося таке: чоловік, з яким я жила в цивільному шлюбі, пішов від мене. Мені довелося переїхати до подруги і влаштуватися на роботу (заробляв гроші чоловік, а мене не пускав працювати). Маючи тривалу перерву від роботи, я не могла влаштуватися на хорошу посаду з нормальною зарплатою і взялася за те, що було. Так як синові вже 6 років, його потрібно збирати в школу, але для цього у мене зовсім не було коштів.

Гортаючи новини в соціальній мережі, я помітила оголошення про сурогатне материнство і мене зацікавило це: за що ж агентство готове платити такі великі гроші. На той момент я нічого не знала про репродуктивні технології. Прочитала деяку інформацію в інтернеті і вирішила уточнити все у консультанта центру “Артеміда”. Як з’ясувалося, сурогатне материнство в Україні дійсно законне і програма набагато безпечніша, ніж в інших країнах. Оскільки я незаміжня, мені не потрібна офіційна згода від чоловіка і свідоцтво про шлюб. Все, що мені потрібно було взяти з собою в їхній офіс – це оригінал паспорта та ідентифікаційного коду, оригінал свідоцтва про народження дитини.

Центр знаходиться в Києві, сама ж я з Вінницької області, але проїзд мені компенсували. Координатор сурогатних мам допомогла мені дістатися до клініки, в якій потрібно було пройти обстеження, направляючи мене в телефонному режимі. Хоча я ні разу не була в столиці, дорогу знайшла без проблем (завдяки консультанту Ользі). У клініці мене зустріла Наталія (координатор центру “Артеміда”) і провела до лікаря. Флюорографію, довідку про несудимість і кардіограму потрібно було мати з собою, а решту клініка оплачувала – аналізи крові, здача мазків, дослідження мікоплазми, УЗД діагностика та інше. Первинний огляд я пройшла і лікар підтвердив можливість моєї участі в програмі. Через кілька днів, коли були готові результати обстеження, я вдруге відвідала клініку. Виявилося, що у мене виявили інфекцію уреаплазмоз, але оскільки вона не позначиться надалі на вагітності і дитині, призначили безкоштовний курс лікування. Поки я лікувалася, координатор знайшла мені пару з Австралії. Перше знайомство у нас відбулося у скайп-конференції. Я була вдома, перекладач під’єднала конференцію з Мією і Томасом (безплідною парою). Проговорили близько півтори години, і вони захотіли приїхати в Україну, щоб познайомитися ближче і заодно підписати договір на програму.

Весь час до підписання договору на участь у програмі в мене не було ні хвилювання, ні переживань, ні страху, але коли ми під’їжджали до нотаріуса, щоб підписати контракт, я трохи занервувала. Все-таки це 9 місяців вагітності і кілька тижнів підготовки до процедури ЕКЗ, дитина, яку потрібно буде віддати – все це дуже серйозно і вимагає психологічної готовності до розуміння того, що відбувається. Обміркувавши все ще раз, підписала документи і разом з перекладачем, Мією і Томасом (вони приїхали через півтора тижні після розмови по скайпу) поїхали в ресторан.

Коли ти спілкуєшся з людьми, які звернулися за допомогою в центр сурогатного материнства, бачиш в їхніх очах надію і радість, трохи міняєш свій світогляд. Адже перед ними жінка, готова виносити їхню дитину, жінка, готова подарувати сенс життя і всю радість майбутніх клопотів для батьків. Мені навіть стало якось соромно – в світі стільки серйозних проблем у людей, а ти переживаєш часом за дрібниці, які легко вирішити. Начебто немає для безплідної пари можливості виносити і народити свою дитину і вони так і мають прожити все життя з діагнозом на самоті, але вихід є в будь-якій ситуації, навіть такій безнадійній як абсолютне безпліддя.

Після особистої зустрічі мені призначили підготовку до підсадки ембріона. Потрібно було приймати за графіком таблетки і вагінальні свічки два тижні. Коли мені робили процедуру ЕКЗ, дуже хвилювалася, щоб все вийшло, оскільки в інтернеті читала, що ембріон може не прижитися при першій процедурі. Підсадка виявилася безболісною і після неї потрібно було полежати в нерухомому стані близько години. Усі результати процедури та інші дії, пов’язані з програмою, координатори надсилали Томасу і Мії, оскільки вони не могли весь час знаходитися в Україні.

Два тижні очікування до здачі аналізу ХГЧ тяглися повільно і хвилююче як для мене, так і для пари. Але хвилюватися не варто – результат аналізу був позитивним.

Тепер почалася найбільш тривала і відповідальна частина програми. Перший триместр я їздила в київську клініку на плановий огляд і здачу аналізів кожні два тижні. Під час цього періоду мене весь час підтримував координатор, і це було як раз до речі, адже важко весь час пам’ятати, що дитина не моя. Мені хотілося іноді з нею поговорити, так як я це робила будучи вагітною своїм сином. Хотілося придумати йому або їй ім’я. Хоча дитина всього лише тимчасовий житель, все одно до неї прив’язуєшся.
Після 13 тижня вагітності я вже могла стояти на обліку в своїй поліклініці за місцем проживання. Гроші надсилали регулярно, чітко по прописаному графіку, тому я могла собі дозволити не працювати, при цьому і відкладати кошти. Пару раз зідзвонювалися з Томом і Мією,  дізнавалися, як у кого справи, як проходить моя вагітність і говорили на інші дрібні теми.

На третьому триместрі вагітності мені запропонували знімати квартиру в Києві, і я погодилася – зміна обстановки часом буває доречною. Хоча з моїм сином залишилася подруга, центр виплатив 250 євро на няню. Я переїхала не тому, що боюся чогось, мені просто хотілося побувати в іншому місті.

Усю вагітність я правильно харчувалася, дотримувалася рекомендації лікаря, пила вітаміни. Для мене це не було накладно, адже люди поклалися на мене і довірилися мені, а виношувати дитину, це перш за все відповідальність.

Коли я вже народжувала двійнят (Гаррі і Хлою), пара не змогла прилетіти з Австралії, оскільки води відійшли на два тижні раніше передбачуваного терміну. Зі мною на пологах була присутня координатор центру “Артеміда”, підтримала мене і зняла народження малюків на камеру для їх батьків. Коли медсестра забрала новонароджених, мене перевели в комфортну палату і через пару днів виписали.

Дітей після пологів я не бачила і розуміла, що так буде краще – вони живуть своїм життям, а я продовжую піклуватися про сина і жити своїм життям.

Ще близько місяця я спілкувалася з психологом центру, адже післяродова депресія в таких ситуаціях не рідкість. Мені переслали фотографію Гаррі і Хлої, коли їх вже забрали додому, і я стала спокійна за них. Томас і Мія дуже люблять своїх дітей і дарують своє тепло і турботу малюкам, незважаючи на те, що їх народила сурогатна мама.

Так що ж означає для мене бути сурогатною мамою:

• Це означає бути людиною, що допомагає іншим.
• Це означає бути людиною, що має можливість подбати про свою сім’ю.
• Це означає стати чарівником для людини, що опинилася в біді.
• Це означає прийняття світу, який не припиняє еволюціонувати і розвиватися.