Я рада, що зважилася стати сурогатною мамою
Якось на роботі з подругами завели розмову про сурогатне материнство, після чого мене зацікавила ця тема. Я стала читати статті про це, цікавитися історіями пар, які не могли мати дітей, і які скористалися такою програмою. Якось ця думка мене не відпускала і плюс винагорода за програму висока, змогла б забезпечити краще життя своєму синові, адже я народжу його сама. З чоловіком розійшлася, коли Іванкові було 2 рочки, після цього він толком не давав на дитину. Живу в селищі міського типу в Тернопільській області, зі своєю мамою, яка нещодавно вийшла на пенсію, тож живемо на її пенсію і мою зарплату в 3000 гривень. До рішення стати сурогатною мамою призвело так само те, що синові за рік треба йти в перший клас, і відповідно на це знадобиться хороша сума.
Обрала центр “Артеміда“, бо він мені здався надійним. Заповнила анкету на сайті, довго наважувалася натиснути “відправити”, та подумала – будь що буде, і натиснула. Буквально за годину мені передзвонив хлопець, і поставив кілька запитань – “який резус-фактор”, “чи одружена я”, “чи маю свою дитину” тощо. Після кількох хвилин спілкування, він запропонував приїхати для реєстрації в програмі сурогатного материнства і пройти всі необхідні аналізи. Оскільки дорога компенсувалася, я поїхала до Києва за два дні після розмови, чого ж тягнути. Мене зустріла приємна дівчина Світлана, показала куди і до кого необхідно пройти. Надала всі необхідні документи (паспорт, код, свідоцтво про народження Вані), після чого здала відразу ж усі аналізи. Після кількох днів мені зателефонувала Світлана і повідомила, що з моїми аналізами все гаразд і тепер мені буде підбиратися безплідна пара.
Через кілька днів вона знову мені зателефонувала і повідомила, що пара з Німеччини бажає співпрацювати зі мною. Знову приїхала в агентство, побачила жінку років 30-35 та її чоловіка. Видно було, що вони трохи нервували і хвилювалися, так само як і я. Розмовляли через перекладача з центру “Артеміда” (лише кілька хвилин) і після цього поїхали в ресторан. Там вони розповіли трохи про себе, свої невдалі спроби ЕКЗ, потім я розповіла їм про те, як і де я живу, про синочка, показала його фото на телефоні. Враження від цієї зустрічі залишилися позитивними, і наступного дня, без жодних сумнівів, підписала договір і почала проходити підготовку до підсадження ембріона.
Через півмісяця приймання потрібних препаратів я знову приїхала до Києва на перенесення ембріона. Проводили процедуру під загальним наркозом, і нічого не відчувалося, трохи, звісно, потім було дискомфортно в ділянці матки, але це відчуття минуло буквально за дві години. Дуже переживала, коли чекала дня УЗД, не хотілося почути негативний результат, адже стільки часу і коштів уже було витрачено на це. Але хвилюватися не варто було, ембріон прижився і настала вагітність.
Раз на місяць зідзвонювалися з парою по скайпу, просто дізнатися, як у кого справи, як моє і малюка самопочуття, і чи все мене влаштовує. На огляді УЗД з визначення статі виявилося, що у мене двійня. Я злякалася, хоча й знала, що таке може бути, оскільки підсаджують кілька запліднених яйцеклітин. Оскільки в центрі “Артеміда” є свій психолог, вона допомогла мені впоратися з цим потрясінням. Пара з Німеччини теж була трохи шокована, але дуже щаслива.
Пологи проходили важкувато, всю ніч. Народилися два здорових хлопчики (2.800 і 2.650). Коли пара взяла їх на руки, одразу ж залилися сльозами, настільки вони були раді тому, що всупереч діагнозу безпліддя вони стали батьками і справжньою, повноцінною сім’єю.
Не очікувала, що мене так зворушить ця картина, до глибини душі. Хоча я потім мучилася місяць, думаючи, як там малюки, чи все в них гаразд, але за допомогою психологині центру я зрозуміла і прийняла ситуацію, як і повинна була її прийняти. Тепер я рада, що зважилася стати причетною до щастя інших.
Нещодавно зідзвонювалися з сім’єю по скайпу, мені показали хлопчиків, і відлягло відразу на душі, що все добре. Обіцяли іноді надсилати їхні фотографії, а так, я знову живу своїм життям, дбаю про свого сина.
